Історія

Історі солі
Сіль знайома людині з незапам’ятних часів. Як і більшості предметів в нашому побуті, солі теж приписувалося величезне значення. З чим її асоціювали і як до солі ставилися в минулому — читайте далі.

Ще в давні часи людина вживала сіль. Правда, не в тому вигляді, в якому цей продукт виглядає в наш час. В давнину люди надавали більш пікантний смак їжі за допомогою золи солончакових рослин, водоростей, морської води і навіть крові тварин. Така «підсолена» їжа була смачнішою, краще тамувала голод і швидко відновлювала сили.
Особливою знахідкою тоді вважався білий порошок, який збирали з каменів на березі моря або солоних озер. Ось так людина і познайомилася з харчовою сіллю.
Є відомості, що народи, що проживали в глибині континентів, не знали про сіль. Це були мисливські племена, які вживали в їжу сире м’ясо і кров тварин. Однак народи, які мали доступ до прибережної зони, досить швидко навчилися спочатку збирати морську сіль, а потім і виварювати її з морської води.

Таким чином сіль стала предметом торговельних відносин і торговельних шляхів. Вона навіть придбала статус обмінної монети, а з часом — і символом багатства.
До речі, про забобони і асоціації. У народних традиціях, віруваннях і переконаннях у багатьох країнах світу сіль займала поважне місце.

Сіль була символом дружби і вірності. Стародавні греки, римляни і єгиптяни заклинали сіллю і водою своїх богів. Індійські солдати на солі присягали британським командирам. А в Ефіопії сіль вважалася символом міцної дружби.

У деяких народів сіль була символом родючості. На весільних церемоніях на Піренеях сіль клали до лівої кишені нареченому і нареченій, щоб пара не була бездітною. А в Німеччині з тією ж метою сіллю посипали туфельки нареченої.
А в багатьох західних і східних країнах був обряд «соління» новонароджених дітей: діток натирали дрібною сіллю, вкутували в полотнища і тримали так кілька годин. Іноді сіль засипали навіть у вушка і оченята дитині! А бували випадки, коли наступного дня шкіра на тілі діток просто облазила. Як би це не було болісно, але даний обряд вважався запобіганням від злих духів, символом щастя, чистоти, здоров’я і вічності!

У слов’янських традиціях хліб-сіль дуже шанувалися і вважалися джерелом життя, вірності, багатства і благополуччя. До наших днів дожило чимало прислів’їв і приказок, пов’язаних з хлібом і сіллю. 

Але через сторіччя людина навчилася добувати сіль з різних джерел і виробляти її у великих кількостях. Тому в сучасності сіль не має такого поважного значення, як у минулому. Тільки лише деякі африканські племена до цих пір використовують сіль у своїх обрядах і вважають її магічною субстанцією.
Однак не варто забувати і про те, що все одно людина не уявляє собі життя без такого простого, загальнодоступного білого порошочка, що додає їжі більш солоний присмак. І нехай сіль вже не так цінується людьми, тим не менш, при її відсутності в будинку господарі навіть в самий міцний мороз виходять з теплого дому і йдуть за нею в магазин.
Це означає, що сіль завжди була з людиною, є і буде

Коли люди почали добувати сіль?

 

Первісні люди отримували необхідну кількість солі з їжею тваринного походження. Але при споживанні злаків і овочів, у людей з'явилося бажання підсолити їжу. Люди здогадалися, що можна використовувати морську сіль. Вони поливали дерев'яні поліна у вогнищі морською водою і потім цю золу використовували в їжу як приправу.

Поступово сіль перетворилася на обов'язкову приправу. Вона використовувалася для кращого збереження продуктів і захищала їх від псування і гниття. У людини стало звичкою куштувати солону їжу і вживати сіль.

Видобуток кухонної солі здійснювався ще 3-4 тис. років до н.е. і перші сліди виявлені в Лівії.

Випаровувати кухонну сіль з морської води першими навчилися китайці. Але, як відомо, солона морська вода присутня не скрізь, де мешкає людина. Тому почали шукати її родовища. Так, китайці з провінції Сичуань навчилися отримувати сіль з-під землі методом буріння. Для цього вони використовували бамбуковий бур з важким барабаном, який міг проникати в грунт на глибину більше 500 м:

Але в ті далекі часи сіль була досить таки дорогим товаром. Сіль і цукор були настільки важливі, що із-за них навіть розгоралися, наприклад, соляні війни. Так було в середні віки між Генуєю і Флоренцією. Генуезці заблокували флорентійський порт для прийому кораблів з сіллю, змусивши їх піти на військові, політичні та економічні поступки.

У давнину за допомогою випаровування сіль добували з морської води або з води солоних озер:

Коли люди почали добувати цукор?

Спочатку людина не знала, що таке цукор. Сахарозу вона отримувала, споживаючи різні фрукти, солодке листя рослин і мед. Цукор з'явився набагато пізніше за сіль. 

У стародавніх рукописах зустрічаються відомості про вирощування цукрового очерету в Китаї в ІІ ст. до н.е.

 Батьківщина цукру — Індія, де він відомий 2300 років та їхньою мовою іменувався «сак-кара».

Першою визначеною датою в історії цукру можна рахувати 510 рік до нашої ери, коли солдати персидського імператора Харіуса побачили цукрову тростину, яка росла на берегах Індійських річок. Вони назвали її тростиною, яка виробляє мед без бджіл.

Значно пізніше тростину почали вирощувати в Персії, а потім араби привезли її в Єгипет.

В VI столітті нашої ери практика збору цукрової тростини та його варки для отримання кристалічного цукру була широко розповсюджена. Через 600 років, коли Марко Поло відвідав Китай, він бачив процвітаючі цукрові фабрики. В середині XV століття цукрові фабрики існували на Мадері, на Канарських островах, на острові Сент-Томас. Вони постачали Европу цукром до, до XVI століття, коли фабрики поширились по всій тропічній частині Південної Америки.

В Європі цукор був відомий ще римлянам. Коричневі цукрові крупинки готували з соку цукрової тростини та ввозили в Європу з Індії. Єгипет, провінція Римської імперії, був посередником в торгівлі з Індією.

Значення цукрових буряків для підготовки цукрового сиропу було відкрито у 16-му столітті паном Олів'є де Серра. Методичні розробки використання цукрових буряків для вилучення цукру започатковані в 1747 році, цукор у городньому буряку виявив  німецький хімік Маркграф.

Поштовхом для розвитку виробництва цукру з цукрового буряка послужили історичні події початку XIX століття. Після перемоги адмірала Нельсона в 1805 році, почалась блокада континентальної Європи. Континент був відрізаний від поставок тростинного цукру.

 Наполеон, який знав про новий спосіб виробництва цукру, в 1811 році приймає рішення про те, що цукровий буряк в подальшому буде сировиною для виробництва цукру в Европі. З того часу цукровий буряк та цукрова тростина почали розвиватись паралельно, як правило конкуруючи між собою.

В середині століття цукор по ціні та використанню прирівнювався до перцю. Наприклад англійський король Генріх III в 1226 році мав великі труднощі в покупці 3 фунтів цукру для банкету.

Вперше, спробувавши цукор, воїни Олександра Македонського, назвали його «медом без бджіл».

Так само, як і сіль, у ті далекі часи він коштував дуже дорого і був доступний лише багатим верствам населення. Але з його появою люди стали додавати цукор у різні страви, кондитерські вироби, чай, каву. Цукор став головним компонентом глазурі, кремів і цукерок.